ТИ́КАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ти́кати1 1, 2, 5-7. Високий по коліна мох буяв, ніколи не тиканий (Коб., Вибр., 1949, 301); // ти́кано, безос. присудк. сл. Вони йдуть до пана на роботу тепер, коли у самих ще нічого й не тикано (Фр., II, 1950, 45).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 110.