ТИПО́ВО. Присл. до типо́вий 1, 2. Типово український склад обличчя, рівне високе чоло, а найбільше — то довгі сиві вуса, що мальовничо спадали униз, завжди вводили в обман м’якого серцем любителя української старовини (Хотк., І, 1966, 80); Сідаючи, вона приязно посміхнулася до Маргіт, з типово жіночою, майже заздрісною чуйністю похвалила по-мадярськи її рум’янощоку донечку (Гончар, Новели, 1954, 51).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 118.