ТИПІЗА́ЦІЯ, ї, ж.
1. Втілення засобами мистецтва, літератури загального, типового в частковому, індивідуальному, у конкретних художніх образах, формах. Під реалізмом Шевченко розумів не рабське копіювання природи, дійсності, а широке узагальнення, типізацію (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 241); Реалізм музичних образів Чайковського, як і всіх художників-класиків, є наслідком творчого узагальнення, типізації явищ дійсності (Мист., 4, 1956, 22); Завданню типізації життєвих явищ І. Франко підпорядковує всі художні засоби,.. діалоги, портрети, внутрішні монологи та ін. (Укр. літ., 9, 1957, 126); Типізація є вищим досягненням мистецтва в процесі його розвитку і вміння сприймати образ як образ типовий — найвищим ступенем розвитку художнього сприймання (Рад. літ-во, 1, 1976, 14).
2. спец. Зведення великої кількості зразків машин, деталей, будівель, технологічних процесів і т. ін. до обмеженої кількості вибраних типів; уніфікація. Найважливішою передумовою дальшого поглиблення спеціалізації та кооперування є широке здійснення нормалізації, типізації і стандартизації як у середині країни, так і в міжнародному масштабі (Ком. Укр., 6, 1965, 38); Типізація споруд і будов.
3. Віднесення до певного класифікаційного типу. Радянські вчені, розвиваючи ленінські ідеї, створили типізацію міст, яка грунтується на їх функціональному значенні (Ком. Укр., 1, 1970, 51); Типізація грунтів; Типізація озер.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 117.