ТИ́СЯЧНИК, а, ч.
1. розм. Особа, відряджена куди-небудь у числі тисячі (тисяч) інших. — Так він же, наш тисячник Заруба, у партії з того часу, коли тебе і на світі ще не було (Кучер, Трудна любов, 1960, 245).
2. розм. Передовий робітник або колгоспник, який виробляє рекордну норму в тисячах одиниць (напр.: 1000% норми виробітку, 1000 центнерів буряків з гектара тощо). З ініціативи комуністів і комсомольців на фабриках і заводах.. розгорнувся рух двохсотенників, тисячників, багатоверстатників (Ком. Укр., 5, 1965, 33).
3. заст. Багатій, що володіє тисячним капіталом. Він єдиний син тисячника-багатія (Досв., Вибр., 1959, 16).
4. іст. Начальник тисячі війська (зокрема у війську Чінгісхана). Війська [Чінгісхана] виступали поділені на десятки, сотні й тисячі під командуванням своїх десятників, сотників і тисячників (Іст. СРСР, І, 1956, 74); Тисячники сиділи, склавши руки на животі. Субудай мовчав, поглядаючи на них своїм гострим, мов шабля, правим оком (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 383).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 126.