ТИ́ТУЛКА, и, ж., розм. Те саме, що Ти́тульна сторі́нка (див. ти́тульний). — Я навіть ту присвяту з сонета переніс на титулку. Більш за те: хочу розшифрувати ваші ініціали у повне ім’я (Головко, II, 1957, 489); Бува, на титулці написано: роман. Насправді ж це… обман! (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 165).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 128.