ТИФО́ЗНИК, а, ч., розм. Людина, хвора на тиф. — Мій брат там у вас в лазареті лежав. Яресько — не чули такого? — Яресько? Ні, не чула.. Поранений? — Ні, він тифозник (Гончар, II, 1959, 167).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 129.