ТИХЕ́НЬКО. Присл. до тихе́нький. Груша з зломленою верховиною біля хатки вбралася у листву й почала тихенько шелестіти ранками (Вовчок, І, 1955, 316); Діденко навіть засовався на стільці й тихенько чортихнувся (Головко, II, 1957, 522); Сніжок води злякається, Тихенько тануть стане (Гл., Вибр., 1951, 231); Я дуже втомився, ведучи довгу розмову. Тому я заплющив очі і став тихенько дрімати (Ю. Янов., II, 1958, 132).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 129.