ТИХОВО́ДДЯ, я, с. Місце з тихою, без хвиль, водою; місце річки з повільною, спокійною течією. Вони вже стояли на березі річки, перед ними слалося широке, майже неосяжне тиховоддя (Чаб., Тече вода.., 1961, 11); // перен. Про середовище без високих ідеалів, поривів, боротьби і т. ін. Кожному хотілося висловити свої гарячі почуття, вирватись із того тиховоддя, в якому досі жила Севастьянівка, туди, де буяє, кипить море (Скл., Хазяїни, 1948, 66).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 132.