ТИХОВІ́ЙНИЙ, а, е, поет.. рідко. Який тихо віє, слабо коливається. І чайка повільно летить,.. Між мляво похилених віт димком тиховійним розтавши (Бажан, Роки, 1957, 191); * Образно. Були в житті моїм хвилини, Коли нове і потайне, Щось невідоме, поставало В душі стурбованій моїй І тиховійним чаром мрій Жадливе серце напувало (Черн., Поезії, 1959, 96).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 132.