ТОВСТІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок. Ставати товстим (у 1, 2 знач.); товщати. Рибалка рибку дбав і у мішках носив, А старшина товстів і багатів на диво… (Гл., Вибр., 1957, 148); [Ганна:] Вам борщу? [Надія:] Ні, ні, тільки не борщу! І так уже товстіти почала (Мороз, П’єси, 1959, 248); Обидва [ковалі] літні, сухорляві, міцні, стрункі — професія коваля не дає людині товстіти (Літ. газ., 27.III 1959, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 167.