ТО́ГА, и, ж. Чоловічий верхній одяг громадян у стародавньому Римі. [Люцій:] Нащо у вавілонців мав би я учитись таких звичайностей, що не годиться не тільки зваду в гостях починати, але й до сварки допускати інших? Се й в Римі всяк, хто носить тогу, знає (Л. Укр., II, 1951, 404); Цезар у власному місті став богом. Великий у тозі. Був і при зброї великий (Зеров, Вибр., 1966, 328); * Образно. Сонце-злото, сміх і жемчуг Я знижу в разки намиста, Для забутих, для «найменших» Понесу в велике місто.. Я розсиплю сонце-злото, Жмені променя ясного. — Раптом висохне болото, І замість ганчірок — тоги Зодягне невільник праці… (Чумак, Черв. заспів, 1956, 117).
Убира́тися (убра́тися, одяга́тися, одягну́тися і т. ін.) в то́гу кого, чого — удавати з себе кого-небудь або намагатися створити собі певну репутацію без достатніх на те підстав. Убираючись у тогу марксистів, ревізіоністи на ділі виступають проти революційного вчення, підривають його силу і цим самим роззброюють партію, робітничий клас (Ком. Укр., 9, 1968, 39); Спроби деяких письменників нарядитися в тогу древніх мудреців, які зустрічали з колиски людину багатозначним «пам’ятай про смерть», виявилися смішними (Талант.., 1958, 221).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 170.