ТОКУВА́ТИ, у́є, недок.
1. Особливим криком, що супроводжується відповідними рухами, підкликати самок (про самців глухарів, тетеревів та ін. подібних птахів у період парування). На лісових проталинах токували вже ранніми ранками глухарі і косачі (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 86); Ми підбираємося до автоматника, як мисливець до глухаря на току: швидкий крок, поки глухар «токує», — і повна непорушність під час паузи (Багмут, Записки.., 1961, 25).
2. рідко. Цокати, стукати. Тиша. Навіть чути, як жолудь, токуючи по гілках, падає на кореневища, коником одскакує од трави і зручніше припадає до землі (Стельмах, II, 1962, 179).
3. рідко. Литися, струмувати (про рідину). А Тимофієві і досі здається, що кров командира токує по узбережжю, втискається в пісок, як неглибокі жолудеві наперстки (Стельмах, II, 1962, 202).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 179.