ТОМИ́ТИСЯ, томлю́ся, то́мишся; мн. то́мляться; недок.
1. Зазнавати втоми. Гадка… гадка го́стить дома, Там, де браття рідні, милі Також томляться в тій хвилі Над роботою тяжкою І не знають супокою! (Фр., XIII, 1954, 407); Хто наказав мені: не кидай зброї, не відступай, не падай, не томись? (Л. Укр., І, 1951, 195); * Образно. Сила життя не томиться висувати все нові й нові продукти своєї творчості (Хотк., І, 1966, 136); За хмари! де сонце блискуче жиє [живе], Не томлячись сяєво лити… Де світу набрав би я в серце своє І сам уже зміг би світити (Олесь, Вибр., 1958, 54).
2. Зазнавати мук, страждань; мучитися. — Ой дівчино, дай нам, серце, Водиці напитись. Годі згагою у полі Козакам томитись! (П. Куліш, Вибр., 1969, 336); Цілих дев’ять місяців томився Франко в тюрмі, серед злодіїв і волоцюг, при найгірших санітарних умовах, іноді й голодний (Крим., Вибр., 1965, 445); І томилася [Маруся], і мучила сама себе. Не було куди йти, не було смислу життя. Ставала не раз над пропастю і дивилася в імлисту глибінь (Хотк., II, 1966, 268); У глибоких підвалах, куди не проникав промінь світла, томились у кайданах ув’язнені (Іст. середніх віків, 1955, 32); Життя кудись іде, хвилюється, як море, І манять до утіх нас устоньки дівочі… А серце обвило холодне, чорне горе, А серце томиться в обіймах чорних ночі (Рильський, І, 1960, 114); // Знемагати від чогось обтяжливого, одноманітного; нудитися. [Молодий хлопець:] Ти втомлений? З якої ж то роботи? [Лицар:] Ох, без роботи томляться ще гірше (Л. Укр., II, 1951, 217); Не читав [Славко], але нюхав ті книжки й ті записки, позіхав над ними, томився й мучився (Март., Тв., 1954, 237); Були й інші [абітурієнти], які шукали абиякої зачіпки, щоб не лишатися самим з собою, не томитися щохвилинним вичікуванням почути своє прізвище з дверей кабінету (Ле, Право.., 1957, 82).
3. Пас. до томи́ти 3, 4.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 183.