ТОНКОРУ́КИЙ, а, е. Який має тонкі руки, з тонкими руками. Пріська.. сиділа «по-турецьки» на полу, держачи на руках.. тонконогу й тонкоруку Гапку (Л. Укр., III, 1952, 666); Хоч сама [лікарка] тонкорука, а як вхопила [зуб] за корінь, то так скрутила, мов добрий дядько (Гончар, Тронка, 1963, 67).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 191.