ТО́НЯ, і, ж.
1. Ділянка водоймища, звичайно з розчищеним дном для ловлення риби неводом. В прозорій тоні цілими стадами плавали звільна великі клені (Фр., VI, 1951, 309); В шинку вже пиячили нетяги, що працювали в будень по тонях, і жваво обговорювали останні події (Тулуб, Людолови, І, 1957, 459); Ми, скориставшись запрошенням ланкового, вирішили пройти тоню в їх човні (Рад. Укр., 17.V 1961, 3).
2. Невід з рибою; улов риби, добутий під час одного закидання невода. — Я було й собі йду з рибалками, сплю в курені, а цілий день вештаюсь, кмічу, як рибалки тягнуть тоню, гуляю на волі (Н.-Лев., V, 1966, 165); — Отам далі починається вже Дніпро, а от, бачите, ледве мріє церква — то Білозерка, а ото — Станіслав. Колись тут батько з сином рибалили та зачепили таку тоню, що ледве витягли (Думки про театр, 1955, 45).
◊ Кра́сна то́ня див. кра́сний.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 194.