ТОНІ́СІНЬКИЙ, а, е, пестл. Дуже, зовсім тонкий (у 1-5 знач.). Вона була легка, як туман, тільки здорові чорні очі блищали, неначе два діаманти, закутані в тонісіньку мушлинову [муслінову] тканку (Н.-Лев., III, 1956, 291); Федора тихо зайшла до церкви. Тремтячою рукою запалила і поставила свічку. Ніяково було ставити маленьку і тонісіньку, як соломинку (Цюпа, Назустріч.., 1958, 21); Змійка підвела свою вутячу голівку, роззявивши пащу, де тремтів тонісінькою стьожечкою її гострий язичок (Досв., Вибр., 1959, 56).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 187.