ТОПОЛИ́НА, и, ж.
1. Одне тополеве дерево. На дніпровській долині ромашка зів’яла побита. Тополина скрипить (Мал., Чотири літа, 1946, 126); Не верба, не ламка тополина, — шпилькувата гілчаста ялина сизе віття здійма, на зорі, коли з лампами йдуть шахтарі (Рудь, Дон. зорі, 1958, 24); * У порівн. Висока та пряма, як молода тополина, гнучка, як лозина,.. на личку рум’яна, вона була схожа на матір (Мирний IV, 1955, 115).
2. Тополеве дерево як матеріал; деревина тополі.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 197.