ТОПЧІ́Й, я́, ч.
1. розм. Той, хто топче, утоптує що-небудь. Топчіями ставили тільки важких, шестипудових дядьків (Гончар, Таврія, 1952, 155).
2. заст. Те саме, що тупча́к.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 199.