ТОРКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ТОРКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.
1. перех. Доторкатися до кого-, чого-небудь, злегка натискувати на щось. Прийшов мій миленький та й торкає: — Вставай, моя мила, вже світає (Чуб., V, 1874, 541); Моя бесідниця часто торкала мене за плече або нахилялась, щоб заглянути мені в очі (Л. Укр., III, 1952, 598); Пальці владно торкали струни (Рибак, Опов., 1949, 174); Ведмежа торкнуло лапою ногу сурмача (Ю. Янов., IV, 1959, 45); Знайшла Катря кнопку, торкнула. На дзвоник не скоро вийшла служниця (Головко, II, 1957, 384); * Образно. Небо міниться, небо грає усякими барвами, блідим сяйвом торкає вершечки чорного лісу… (Коцюб., І, 1955, 148); Торкне берізку білокору Ранковий промінь, і дивись — Ще й сонце не підбилось вгору, Берізки й інші зайнялись… (Воскр., Поезії, 1951, 306); * У порівн. Настя Григорівна, погасивши огонь, хотіла вже лягати в постіль, коли її немов торкнуло щось: здалося — чогось іще не зробила (Вас., І, 1959, 219); // Доторкаючись до чогось, виводити зі стану спокою, нерухомості. Показати б Наталці оцей — в інеї — ліс… І торкати його не можна: здається, зачепи одну оту крайню гілку, — і весь ліс.. осиплеться вмить, розкришиться на скалки (Гончар, II, 1959, 137).
2. перех., перев. у сполуч. зі сл. серце, душа, перен. Зворушувати, хвилювати. Лагодилась буря. Але я байдужно дивився на грізні розрухи натури, не торкала якось мого серця дика краса південної бурі… (Коцюб., І, 1955, 177); І дальніх арф незнаний перебір Поетові торкає душу чулу… (Рильський, Поеми, 1957, 15); // Не залишати байдужим, викликати інтерес, цікавість. Чіпку все зачіпало, все торкало. Він про все баби розпитував (Мирний, II, 1954, 49).
3. перех. Зачіпати кого-небудь, порушувати чийсь спокій. Не гавкайте, собаченьки, я вас не торкаю (Сл. Гр.); Оля, яку я досі не посмів торкнути й словом, засміялася і показала гарні біленькі зуби, чисті, як її напрасована блузка (Томч., Готель.., 1960, 7); — Ну тебе, досить, — зупинив його Каринський, неприродно сміючись. — Тебе торкни тільки… (Шовк., Інженери, 1935, 83).
◊ І па́льцем [не] торка́ти (торкну́ти) див. па́лець.
4. перех., перев. з запереч, част. не, розм. Те саме, що торка́тися 3. Річард сидить, не торкаючи страви (Л. Укр., III, 1952, 38); — Відчепись-но, — буцімто сердиться [на бабу] дід Василь… — Хай попоїсть парубок… Торкай, торкай пиріг, Грицю (Мик., II, 1957, 29).
5. перех. Те саме, що штовха́ти 1. Дівчата торкали одна одну ліктем і сміялись у рукава (Н.-Лев., II, 1956, 124); Хома торкає Андрія в плече і повертає наліво (Коцюб., II, 1955, 55); Хмельницький торкнув ногою дубові дверцята і, згинаючися глибоко, ввійшов до хатчини (Фр., IV, 1950, 175); Тимко озирнувся і хотів запитати, куди він його веде. Боєць ошкірився і легенько торкнув Тимка багнетом під лопатку (Тют., Вир, 1964, 342); * Образно. Під конвоєм я в степ іду сумним селом. Голосить вітер наді мною, в плече торкаючи крилом (Сос., II, 1958, 402).
6. перев., док., перех., розм. Те саме, що уда́рити 1, 2. Я кинулась між їх, щоб розборонити, вхопила залізну кочергу та й торкнула помаленьку дядька по голові (Н.-Лев., II, 1956, 16); Каліка.. схопив камінь і торкнув ним бабу в лоб (Хотк., II, 1966,66); Тут Артем і скипів: виступив із кузні та ніби ж не дуже й торкнув прикажчика у вухо, а він і скрутивсь (Головко, II, 1957, 423).
7. неперех., розм., рідко. Злегка стукати. Хто торка, тому відчинять (Номис, 1864, № 7197).
8. перех. Ворушити віжками, поводом, острогами, примушуючи коня рушити з місця або прискорити рух. Варка, випроставшись, торкає віжками коней, і безтарка з торохкотінням віддаляється вуличкою в степ… (Гончар, Тронка, 1963, 213); Богун злегка торкнув повід, і вірний кінь, товариш грізних січ і славних перемог, слухняно рушив уперед (Кач., II, 1958, 466).
9. неперех., наказ. сп. торка́й (торка́йте), розм. Руша́й (руша́йте) з місця, їдь (їдьте). Вивернеться [Антосьо] на бричці й гука: «торкай!» (Свидн., Люборацькі, 1955, 116); — Торкай! — сказала Тоня кучерові (Головко, І, 1957, 467).
10. неперех., діал. Випивати (у 2 знач.). [Старшина:] От і хороший чоловік, тільки торка багато! А голова золота! (К.-Карий, І, 1960, 42).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 204.