ТОРО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до торува́ти. * Образно. Пішов [Рисьо] в життя не торованим розумними людьми чесним шляхом, а бічним, кривулястим (Мельн., До раю.., 1961, 58); Будуть вчитись [хлопці], трудитись у дні і світанки, Торувати ніким не торовану путь, І Вітчизні усе віддадуть до останку, І з Вітчизною горді до сонця зростуть (Шпорта, Ти в серці.., 1954, 64); // у знач. прикм. Мотоцикли тим часом уже виїхали знову на торований грунт і були вже зовсім близько від Сахно (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 66).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 206.