ТОРОЧКУВА́ТИЙ, а, е. Із торочками (у 1 знач.) або обтріпаний по краях. Обірване, замурзане хлоп’я, без шапки та з важким торочкуватим шарфом на шиї оддирало серед залу чечітку (Ле, Вибр., 1939, 199).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 208.