ТОТО́ЖНІСТЬ, ності, ж.
1. Цілковита схожість чого-небудь, подібність одного до одного за своєю суттю й зовнішніми ознаками та виявом. Ніколи до цієї хвилини Бронко не припускав, що психічні переживання можуть відтворятись [відтворюватись] з такою тотожністю (Вільде, Сестри.., 1958, 396); Сам факт популярності того чи іншого поета завжди засвідчує певну тотожність його емоцій із загальнопоширеними настроями (Вітч., 5, 1968, 145); — Я не маю права викладати чужі погляди, але якби ви, Петрусь, довірили мені свої, то я могла б судити про тотожність або відмінність їх (Бурл., Напередодні, 1956, 91).
∆ Зако́н тото́жності — один з основних законів формальної логіки, що відображає відносну стійкість і якісну визначеність явищ об’єктивної дійсності, згідно з яким поняття в процесі мислення повинні бути точними, визначеними та недвозначними й зберігати певні, їм властиві ознаки. Змішування понять, одночасне вживання їх у різних розуміннях призводить до плутанини, суперечливих, невизначених суджень, до хибних висновків. Додержання закону тотожності забезпечує визначеність і точність наших думок (Логіка, 1954, 82).
2. мат. Рівність, що дійсна при всіх числових значеннях літер, які входять до неї. Якщо в будь-якій рівності обидві її частини становлять тотожні алгебраїчні вирази, то така рівність називається тотожністю (Алг., І, 1956, 80).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 213.