ТРАПЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ТРА́ПИТИ, плю, пиш; мн. тра́плять; док., діал.
1. неперех. Потрапляти (у 1-3 знач.) Цей удар трапив у саму точку (Фр., VI, 1951, 194); Барки щасливо пройшли через Ненаситець, а один із плотів, збившись з бистрини (фарватеру), трапив між каміння, і тисячі колодок в лікоть завтовшки потрощило і розметало на дрібні тріски (Стор., I, 1957, 241); Ми були Під самим Києвом, та капітан Велів спинитись, бо в імлі не можна Було дійти до приплаву ніяк, На мілину не трапивши лукаву (Рильський, ІІ,1960, 198); Вона підійшла до Марії й узяла її за руки: — Прийди до мене в неділю. — Чи траплю… (Тудор, Народження, 1941, 16); Од сестри вона від’їхала давненько, ще коли малою трапила до дитбудинку в Умані (Нар. тв. та етн., 1, 1967, 54); Як же до серця твого у цю пору скрадається інша. Хай до неситих звірів в пазури трапить вона (Зеров, Вибр., 1966, 289).
◊ Тра́пила коса́ на ка́мінь див. коса́2.
2. тільки док., перех. Спіткати (у 2 знач.). А господиня й. питає мене: — Чого се ти, Варко, так тяжко зітхаєш? Чи не трапило тебе що нічками темними? (Мирний, I, 1954, 85).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 236.