ТРЕМКИ́Й, а́, е́, рідко.
1. Те саме, що тремтя́чий 2. Мов бачу тихую оселю В якомусь світлі чарівнім:.. На образах блискучі шати З рядками перлів по кутках, Тремку, химеристу веселку Округ лампади на святках… (Стар., Поет. тв., 1958, 190); І нечутно торкнувсь гарячими устами він до тремких її губів (Др.-Хмара, Вибр., 1969, 199).
2. Мелодійно-дзвінкий, високого тону (про голос). Тремкий [голос], як тонке срібло, як найтонший кришталь (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 243.