ТРИВКИ́Й, а́, е́.
1. Який важко зруйнувати, зіпсувати; який не можна легко зламати, розбити, порвати й т. ін.; міцний. Бідні люди хотіли собі побудувати дім — тривкий, кам’яний, вигідний (Фр., III, 1950, 113); Любили ми броню міцнішу від вогню. Тривку, немов граніт, як бив снаряд у ню [неї] (Шпорта, Запоріжці, 1952, 10); Тривке дерево; * Образно. Його м’яке серце в одній хвилі всі ті справи пов’язало докупи міцними і тривкими вузлами (Фр., II, 1950, 212); // Твердий. Було вже за північ, коли колона, минувши смугу трясовин та чаклаків,.. видобулась, нарешті, знову на тривке, загускле дно (Гончар, II, 1959, 418); * Образно. Отак і йшло життя — в тоненькій якійсь гармонії. Не чулося твердого чогось, тривкого під стопою. Все було, мов порцеляна, доокола: на око приємне, а опертися не вільно (Хотк., II, 1966, 16); // Добротний, доброякісний. Мій небіжчик тато був коваль і славивсь на всю околицю не тільки хорошою та тривкою роботою свого ремесла, але й своєю живою, гостинною та людяною вдачею (Фр., IV, 1950, 463); // Стійкий, надійний. Грудьми й обличчям він приліг до костьольного муру, ноги розставив широко, щоб мати тривку опору на неміцній барикаді (Фр., VI, 1951, 157); // Який довго зберігається, не зникає. Ні, на хвилях морських не залишиш сліду, На воді не проореш тривкої межі… (Перв., II, 1958, 92); Людина широких творчих інтересів, щедрої душі, гарячого темпераменту, Гнат Хоткевич залишив тривкий слід в історії української літератури й культури (Літ. Укр., 29.XII 1967, 3); // Здатний витримувати щось, зберігатись, існувати в несприятливих умовах; витривалий. — Циганочка, — пояснював Ковалів, — покуштуйте, дуже соковите і надзвичайно тривке яблуко. Може лежати до самої весни (Чаб., Тече вода.., 1961, 69).
Тривки́й до (про́ти) чого — те саме, що Витрива́лий до (про́ти) чого (див. витрива́лий). Нащо вже кукурудза тривка до безводдя і тая рідка та дрібненька вродила (Мур., Бук. повість, 1959, 297).
2. перен. Який не піддається змінам; сталий, стійкий. Спокійна, твереза натура, при тім глибока, здатна до тривких почуваннів [почувань] (Л. Укр., III, 1952, 718); І наука, і мистецтво прагнуть відкрити щось тривке, що зберігається, повторюється у всесвітньому хаосі (Наука.., 2, 1970, 32); // Довготривалий, постійний, міцний. Якби знав я, що побачу усміх на твоїх устах, гордощі тривкого щастя, — я б злетів туди, як птах (Фр., XI, 1952, 149); Першого грудня 1618 року було підписано у селищі Деуліні перемир’я на чотирнадцять з половиною років з надією, що згодом воно перетвориться на тривкий і справжній мир (Тулуб, Людолови, II, 1957, 339); // Стійкий, непохитний (про волю, вдачу й т. ін.). Людина тривкої волі.
3. Міцно збудований, фізично витривалий; сильний, дужий. Чоловік, худий і зниділий, але з природи кремезний та тривкий, копає ту нивку великою мотикою (Л. Укр., III, 1952, 124); Руки стерплять — дебелі. Ноги знесуть — тривкі. Я недарма в шинелі скелі ламав стрімкі (Рудь, Дон. зорі, 1958, 55).
4. рідко. Поживний, ситний. — Що бублик? — встряє у розмову Нестір. — То таке: кругом об’їж, а середину викинь… Чогось тривкішого треба. Я б на твоєму місці добру скибку житняка вмолов з гарячою стравою… (Гончар, І, 1959, 44).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 253.