ТРИВО́ЖНИЙ, а, е.
1. Сповнений тривоги, неспокою, хвилювання. Від самого досвіта в ловецькім таборі великий рух і тривожне дожидання (Фр., VI, 1951, 10); Містечко жило тривожним життям: двері магазинів позакривані, на базарі пусто (Тют., Вир, 1964, 305); Темрява, загальний тривожний настрій надавали голосові його незвичної суворості (Гончар, II, 1959, 104); // Який виражає тривогу, побоювання. Тривожний погляд Проценків стрівся з її заплаканими очима… (Мирний, III, 1954, 246); Обличчя суворе й тривожне в бійця… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 261); Орися схопилася з постелі, спитала тривожним голосом: — Хто там такий? (Тют., Вир, 1964, 268); // Який виражає хвилювання, занепокоєння. Для мене, селянського сина, що привик чути вічні побоювання та бачити тривожну увагу на погоду, на хмари, на вітер.., було новиною те рівне, веселе життя міського ремісника (Фр., IV, 1950, 203); // Викликаний тривогою, турботами про кого-, що-небудь. Мати пішла додому, Михайло знову залишився сам із своїми тривожними думками (Томч., Жменяки, 1964, 42); — Нашому татові все гірше й гірше, — відповіла вона півголосом на його тривожне запитання (Тулуб, В степу.., 1964, 186); // Який хвилює, викликає тривогу, занепокоєння. Спало на думку, що це його хлопці прискакали з тривожними звістками (Ле, Вибр., 1939, 43); Може, тривожні новини? Наступ ворожий?.. Прорив? Ні. У найважчі хвилини спокою ти не губив (Гонч., Вибр., 1959, 167); // Який вселяє, навіває тривогу, неспокій. Було щось скрите, тривожне в її лиці, в її очах, у всій її постаті (Фр., VI, 1951, 379); Слухаючи Оленчука, Фрунзе в той же час не відривав погляду від просторів Гнилого моря, в яких зараз є щось тривожне (Гончар, II, 1959, 410); // Який сповіщає про небезпеку, оголошує тривогу. А над тихим мертвим селом вже понеслось від дзвіниці тривожне: бов, бов, бов… (Коцюб., І, 1955, 120); Старанно гатив [козак] у тулумбаси.. Тривожний дроб розносився далеко по узбережжю (Добр., Очак. розмир, 1965, 118).
2. Який відчуває тривогу, турботу, хвилювання; неспокійний, бентежний. Катря стояла, дивилася, і думала — невпокійна, тривожна… (Вовчок, І, 1955, 230); Хай птахи тепер тривожні, Хай і журно журавлю, Та в твоїй прикметі кожній Повінь щастя я ловлю (Рильський, III, 1961, 65).
3. Повний тривоги, неспокою. День відійшов. Тривожний, неспокійний, в ясній одежі і галасливий (Коцюб., II, 1955, 129); Як настала тривожна година, Запалилося слово вкінець І спалило тонкий папірець… (Л. Укр., І, 1951, 126); // Повний небезпек, випробувань. У дні війни,у дні боїв минулі, — У незабутній, у тривожний час, — Знамено те не раз прошили кулі, Осколки мін прорізали не раз (Бичко, Вогнище, 1959, 29).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 255.