ТРИЛИ́СТИЙ, а, е. Який має листя, розділене натроє; із трійчастими листками. Червоні помпони конюшини, немов їжачки, стовбурчили щетину з трилистих підставок (Коцюб., II, 1955, 214).
∆ Трили́стий бобівни́к див. бобівни́к трили́стий.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 259.