ТРИЛОПАТЕ́ВИЙ, а, е.
1. техн. Який має три лопаті навкруги спільної основи, спільного центру. У VII-VI ст. до н. е. вживали бронзові дволопатеві та трилопатеві наконечники на довгій втулці, яка часто мала шип (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 144).
2. бот. Схожий формою на такі три лопаті. Для бордюрів та квіткових килимів придатна печіночниця звичайна, з трилопатевими листками і гарними синювато-голубими квітками (Весн. флора, 1955, 143).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 260.