ТРОЛЕЙКА́Р, а, ч. Самохідний вантажний візок з електричним двигуном, що живиться струмом від підвісних контактних проводів. По сірому асфальту шинами шуршать блакитні тролейбуси і автобуси.. Обіч пливуть, мов баржі по річці, тролейкари, навантажені дровами чи головками капусти (Панч, На калин. мості, 1965, 273).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 282.