ТРОСТИ́НКА, и, ж. Зменш.-пестл. до трости́на. Йде дідусь по паркету. Обережно, немов не підлоги, А тростинок торкаються ноги (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 85); До неї підійшов хлопець у картузі з блискучим козирком, у чорному френчі і з тростинкою (Чаб., Балкан. весна, 1960, 205).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 284.