ТРІА́ДА, и, ж.
1. книжн. Єдність, утворювана трьома окремими особами, предметами, поняттями або частинами, елементами. Вони [психотерапевти] взяли на озброєння тріаду Бехтерєва: навіювання у гіпнозі, у бадьорому стані і самонавіювання (Наука.., 10, 1968, 42); За Франком, виходить, що Сковорода належав до тієї тріади, на якій трималася, в основному, давня література на Україні: автор «Слова о полку Ігоревім» — Іван Вишенський — Григорій Сковорода (Рад. літ-во, 9, 1966, 26).
2. У філософській системі Гегеля — триступінчастий розвиток ідеї, що визначає три ступені в розвитку явищ дійсності: теза, антитеза й синтез. Діалектична тріада.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 269.