ТРІСТЯ́, я́, с., діал.
1. Трясовина, драговина. — Я хутко, миттю постараюсь В трістя його к чортам загнать (Котл., І, 1952, 67); — От вона [машина] тільки колесом наскаче, паличка переломиться, бойок ударить у капсуль — і полетить машина в безвість і трістя (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 722).
2. Очерет. А князь Ігор горностаєм К трістю підбігає, Скочив гоголем на воду, На коня впадає (Рудан., Вибр., 1949, 152).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 277.