ТУЛУБЕ́ЦЬ, бця́, ч. Зменш. до ту́луб 1. Незабаром горобенят не стало: валялися тільки одні головки та тулубці… (Мирний, І, 1949, 153).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 315.