ТУМА́ННИЙ, а, е.
1. Прикм. до тума́н1 1; який складається з туману, утворений туманом. Часами вітер трохи підіймав над морем туман, але швидко туманна мряка знову обгортала все (Трубл., Хатина.., 1934, 29); Мокрий сніг повалив з туманної каламуті суцільною липучою масою (Мур., Свіже повітря.., 1962, 93).
2. Покритий, оповитий туманом. Вже погасли неба чорні грані, потонуло десь крило зорі. Я піду на вулиці туманні, де жевріють жовті ліхтарі (Сос., II, 1958, 102); Танки вдосвіта палали по туманному полю, як вогнища кочовиків (Гончар, III, 1959, 272); // З туманом, туманами. У сірому туманному світанку загорівся бій (Ю. Янов., II, 1958, 228); Вечір спадав туманний (Смолич, II, 1958, 30); // Насичений туманом. Чи то від незвички, чи від вогкого, туманного повітря паморочиться голова (Збан., Єдина, 1959, 103).
3. Який видніється в тумані; який видніється, як у тумані, як крізь туман. З’явились постаті туманні в полі, Пообіймались білими руками (Л. Укр., IV, 1954, 117); Присівши на пеньку, серед поляни, Я розглядав видовисько туманне (Рильський, І, 1960, 173); // Який невиразно, неясно уявляється (про минуле, майбутнє і т. ін.). Посмертного життя не хочу я собі.. Туманне «там» подобатись не може, «Загробний світ» спіритський — боронь боже! (Л. Укр., І, 1951, 98); Згадки маленької Лукії про її перші роки в притулку туманні й неясні (Донч., III, 1956, 20); З туманної далечини століть дійшли до нас відомості про єгипетського фараона Рамсеса II (Наука.., 6, 1966, 45).
4. Позбавлений яскравості; тьмяний, мутний. Над Петербургом туманний місяць недбало розсівав своє багатство (Стельмах, І, 1962, 618); Куриться над полем сніг до самого сонця, туманного, завихреного клубками сухої снігової куряви (Гончар, II, 1959, 129); // Потьмарений, позбавлений певного виразу (про зір, погляд, очі). Як радісно пила Оксана дух повстання, де громом в царський трон ударив березоль, бо бачила не раз в накуренім шпиталі од болю і страждань туманний брата зор [зір]… (Сос., І, 1957, 290); Воно [дитя] тільки дивиться оченятами, туманними від болю (Гончар, Тронка, 1963, 303).
5. перен. Невиразний, нечіткий. Поняття про нове соціальне й культурне життя мав [Синявін] надто туманне (Ле, Міжгір’я, 1953, 27); Про село вона мала досить туманне уявлення, бо бачила його лише з вікна залізничного вагона (Добр., Тече річка.., 1961, 8); // Який не має чітко вираженого змісту; незрозумілий, заплутаний. Він [роман] трохи розтягнений, єсть багато схожих між собою уступів, зайвих діалогів, де-не-де туманні, малозрозумілі і довгі речення (Л. Укр., V, 1956, 43); Спадає на думку Тоні трохи таємнича, туманна історія взаємин голови робіткому Лукії та капітана Дорошенка (Гончар, Тронка, 1963, 49); Беззмістовна вишуканість слова, прагнення до туманних зворотів.. ніколи не були властиві майстрам (Рад. літ-во, 7, 1967, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 318.