ТХІР, тхора́, ч. Хижий звірок родини куницевих з коштовним пухнастим хутром. У темнім лісі, за горами Зібравсь усякий звір: Вовки, лисиці з ховрахами, Зайці дурні, шкідливий тхір (Гл., Вибр., 1951, 56); З затишного дупла вислизнув на полювання тхір (Донч., II, 1956, 7); * У порівн. Йонька швидко повернув сухе і хиже, як у роздратованого тхора, обличчя (Тют., Вир, 1964, 255).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 332.