ТЬОП, ТЬОП-ТЬО́П, виг.
1. Звуконаслідування, що означає звук від удару, стуку, падіння чого-небудь. Люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка, він так гарно вистукує: тьоп-тьоп (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 33).
2. розм. Уживається як присудок за знач. тьо́пати 1, 2. Тьоп його по пиці (Сл. Гр.); — Почимчикую: тьоп, тьоп, да й на пошту, грошики й подам Петрусеві (Барв., Опов.., 1902, 497).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 350.