ТЬО́ХНУТИ, не, док. Однокр. до тьо́хкати. Увечері десь тьохнув соловейко на листатому клені (Вовчок, І, 1955, 183); На дереві спросоння тьохнула пташка, обриваючись з гілки (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 551); Шарахнув постріл. Куля тьохнула в кущі, збила сніжок (Тют., Вир, 1964, 538); Серце в його [Грицька] якось болісно тьохнуло… (Мирний, І, 1949, 277); Вона не кохає його. Серце її ще ні разочку не тьохнуло, не обізвалося на його ласкаві речі (Л. Янов., І, 1959, 229); — А ось і Зара! — вигукнула Божена. У Тамари тьохнуло з радості серце (Хижняк, Тамара, 1959, 209); Глянув убік — одразу ж у грудях тьохнуло: ..ловила китицю горіхів на пригнутій ліщині дівчина (Вас., Вибр., 1950, 29).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 350.