ТЮПА́ЧИТИ, чу, чиш, рідко ТЮПА́ШИТИ, шу, шиш, недок., розм. Те саме, що тю́пати. Чорна постать «отаманова» пляміла спереду. А ти, похмурий, тюпачив за ним (Головко, І, 1957, 84); Хоч вовчиця з своїми виплодками й тюпачила за ним [вовком], але весь час норовила вона гризнути його за хляле стегно (Загреб., Шепіт, 1966, 8); Він ладен був зараз тюпашити куди завгодно, аби розвіяти свою нудьгу (Тют., Вир, 1964, 39).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 334.