ТЮПЦЕ́М, присл., розм. Те саме, що тю́пки. — Я повинен точно знати, куди він іде, цей поїзд. Я вже накатався! — і метнувся тюпцем вздовж платформи (С. Ол., З книги життя, 1968, 109); Кілька чоловік похапцем почали пробиратися до дверей. За ними тюпцем подався і начальник штабу (Стельмах, II, 1962, 88).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 334.