ТЯГАНИ́НА, и, ж.
1. Повільне виконання справи, супроводжуване зайвими формальностями; зволікання. — В нас без усякої тяганини нарізку вихлопотали [виклопотали]. Уже й землеміри приїхали, плани складають (Головко, II, 1957, 32); Комуністична партія викорінює такі негативні явища в роботі радянського і господарського апарату, як бюрократизм, тяганину, кар’єризм (Ком. Укр., 5, 1966, 22).
2. Справа, суперечка, яка виникає при зіткненні чиїх-небудь інтересів, завдає багато клопоту і розтягується на довгий час. Балабуха стояв ні в сих ні в тих. Він не сподівався такої притичини, щоб йому довелось мати тяганину з громадою (Н.-Лев., III, 1956, 62); [Андрій:] Ніколи ми не сварилися я тобою і ніякої тяганини промеж нас не було (Кроп., III, 1959, 142); // заст. Про судову справу. Поїхав Василь до секретаря Чижика, повіз три мішки пшениці й десять рублів грошей. Завів тяганину (Мирний, І, 1949, 218); Не вигоріло діло раз, то, навряд, щоб вигоріло вдруге після стількох років тяганини по судах (Стельмах, І, 1962, 303).
3. Шум, безладний рух, метушня і т. ін. В далекій прихожій почувсь шумта тяганина роздягання (Н.-Лев., І, 1956, 622).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 336.