ТЯЖЕ́НЬКИЙ, а, е, розм.
1. Досить тяжкий (у 1-10 знач.). Заховайтеся [думки] в тумані, Розплинітеся росою, Щоб неначе хрест тяженький Вас не двигав я з собою! (Фр.,ХІI, 1954, 96).
2. пестл. Те саме, що тяжки́й 1-10. На тій долині драбиняк, І вогничок малий згасає, А коло нього парубчак Думку тяженькую гадає (Рудан., Тв., 1959, 64); — А горенько тяженьке! — промовляє чорнява струнка молодиця (Вас., І, 1959, 110); Розпука тяженька огорнула його душу (Ков., Світ.., 1960, 123).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 342.