ТЯ́ЖЧЕ, присл. Вищ. ст. до тя́жко. [Елеазар:] Гнітить нас ганьба тяжче від кайданів, гризе нас гірше, ніж залізні пута (Л. Укр., II, 1951, 146); Печаль все тяжче залягала в Марійчині очі, іноді аж сизими робила їх (Стельмах, II, 1962, 234); // у знач. присудк. сл. Пам’ять серця, — о, вона жорстока, Та без неї тяжче, як при ній! (Рильський, III, 1961, 323).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 345.