ТІ́М’Я, род. ті́м’я і ті́мені, с.
1. Верхня частина голови людини від лоба до потилиці. Чоботи на височенних корках пошиє, щоб не швидко зносились. Мабуть, і тім’ям неба досягає, — такі високі… (Барв., Опов.., 1902, 516); Сахно шарпнулася, удар у тім’я засліпив її і оглушив (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 86); Нічим нібито непримітний хлоп’як.., з вухами, геть віддавленими картузом, з непокірним вихром на тім’ї… (Гончар, Таврія, 1952, 69); // розм. Волосся, що росте на цій частині голови. Виски й тім’я [Миколи] ще чорніли й лисніли, і тільки ніби білим пилом припали (Н.-Лев., II, 1956, 252); // Частина черепа хребетних тварин між лобною і потиличною кістками; взагалі верхня частина голови будь-якої тварини. Розігнався з дуба крук Та кота по тім’ю стук! (Біл., Пташ. голоси, 1956, 8); На голові Чива, над дзьобом, на тім’ї кілька пір’їнок стирчали чубчиком (Коп., Як вони.., 1948, 76); На тім’ї бджоли містяться троє простих маленьких очей (Бджоли, 1955, 26); // розм., рідко. Взагалі голова. Стань же братом, хоч одури. Скажи, що робити: Чи молитись, чи журитись, Чи тім’я розбити??! (Шевч., І, 1963, 256); Амату з Турном я з’єднаю І сим Енея укараю, Латину ж в тім’я дур пущу (Котл., І, 1952, 177).
Ті́м’я не заросло́: а) про немовлят, у яких ще не зовсім сформувалися кістки черепа і на верхній частині голови є м’яке місце; б) (жарт.) про людей, у яких нема волосся на верхній частині голови.
◊ Би́тий у ті́м’я: а) про дуже досвідчену людину, здатну знайти вихід з найскрутнішого становища. Штефан і ткач Сидір говорили, що Крук уже битий у тім’я, цей, мовляв, вирветься і з пекла (Козл., Ю. Крук, 1957, 373); б) про нерозумну, дурнувату людину. — А, господи, чи ти не доколиханий, чи в тім’я битий? — обурюється тітка Ликерія (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 108); Не в ті́м’я би́тий див. би́тий; По ті́м’я — дуже багато (справ, клопоту і т. ін.). Вона соромилася писати про особисті почуття, про те, як спочатку боялась смерті, а потім стало ніколи, справ було по тім’я (Ю. Янов., II, 1954, 9).
2. перен., рідко. Верхівка гори, горба і т. ін. Одна хмара ніби впала з неба й зачепила вершок найвищої гори; друга хмара сіла на тім’я другої гори (Н.-Лев., II, 1956, 389); Іван легко йшов угору крутим плаєм,.. забирався все вище й вище, аж на самісіньке полисіле тім’я гори (Кол., Терен.., 1959, 294).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 142.