УБО́ЗТВО (ВБО́ЗТВО), а, с.
1. Матеріальна незабезпеченість, нестатки, брак засобів для існування; бідність. Цікавила мене історія сільського вбозтва (Барв., Опов.., 1902, 372); [Данченко:] Ти сама знаєш, яке в нас убозтво. Курки нікуди випустити. Без землі нам хоч зараз усім на Амур (Гр., II, 1963, 512); В хаті Мар’яни з кожного кутка проглядає охайність і убозтво (Стельмах, II, 1962, 275); Відійшло в минуле дореволюційне українське село з його злиднями і убозтвом (Ком. Укр., 11, 1967, 53).
2. перен. Брак потрібних рис, ознак, бідність змісту, невиразність, нікчемність. Пишномовність Аркадія [у п’єсі «Платон Кречет» О. Корнійчука] — засіб маскування убозтва думки і корисливих розрахунків (Укр. літ., 10, 1957, 149); Людиновбивче навіженство оунівців не знало меж.. І на таких інквізиторських підвалинах вони збиралися будувати свою «Україну»! Це вже дійсно небувале убозтво ідей та сподівань (Мельн., Коли кров.., 1960, 123).
3. розм. Про бідну людину; // зневажл. Про духовно обмежену, нікчемну людину. Волобуєв став лаяти себе. На біса він вв’язався з цим монстром [Крамаренком]? З оцим широкоштанним убозтвом? (Мур., Свіже повітря.., 1962, 110).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 359.