УБРА́ТИЙ (ВБРА́ТИЙ), а, е ,діал. Дієпр. пас. мин. ч. до убра́ти1. Інші й дивувалися, що ось така пишна, гарно вбрата пані та така приступна та приязна до селян (Дн. Чайка, Тв., 1960, 76); Онде катафалок.. До землі шовковим килимом покритий, І труна на йому пишна та багата, В золото і синій оксамит убрата (Щог., Поезії, 1958, 116); Каже Редька раз ледача, Лежачи у Мед убрата: — Ох, яка же я добряча Із тобою, Меде брате! (Манж., Тв., 1955, 262).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 360.