УБІ́ЛЕНИЙ (ВБІ́ЛЕНИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до убіли́ти. Ми непомітно.. прийшли до села.. Спинилися коло чепурненької, гарно убіленої хати (Вас., II, 1959, 508); Ще ж влітку він звав її [Христину] за дрібний зріст рукавичкою. А це, дивись, скільки за одну зиму прибавилося росту і вималювалось принади на вбіленому личку (Стельмах, І, 1962, 54); А рушники все гарні, біло-біло убілені, повишивані орлами та червоним хмелем (Н.-Лев., І, 1956, 94).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 356.