У́В’ЯЗЬ, і, ж. Ремінь, який скріплює било ціпа з його держаком. Ціп на ув’язі довгий (Сл. Гр.); Сергій поліз на горище, дістав ціпа. Розім’яв шмат старої халяви, вирізав капицю, накраяв реміння на ув’язь (Мушк., Чорний хліб, 1960, 30).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 370.