УВІКОВІ́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до увікові́чити. Скільки у моїй Вітчизні є Місць, людською славою відмічених, Вдячними нащадками увіковічених. (Дор., Серед степу.., 1952, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 366.