УВІЛЬНЯ́ТИ (ВВІЛЬНЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УВІЛЬНИ́ТИ (ВВІЛЬНИ́ТИ), увільню́, уві́льниш, док., перех., від чого, розм., рідко. Те саме, що звільня́ти1 1, 5, 6. — Отже, що я тобі, Федоре, скажу, — почав Олексій Іванович.. — я тебе навіки від панщини увільняю (Мирний, IV, 1955, 227); Од роботи домашньої мати її увільняє було (Тесл., Вибр., 1950, 99); Івася Юзьо увільнив від роботи, і Антін хоче найняти його на поденну працю (Чорн., Визвол. земля, 1950, 26).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 367.