УВІ́РУВАТИ (ВВІ́РУВАТИ), ую, уєш, док. Те саме, що пові́рити1. Йон так увірував у створену ним причину, аж йому жалко стало, що він не може посватати Гашіцу (Коцюб., І, 1955, 245); — Ой-ля! Цей садочок нагадує мені старі байки про едем, — прицмокував він. — Я був би ладен увірувати в бога, коли б після смерті мене запроторили в таку розкіш (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 20).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 368.